Православна сторінка
Ця стаття була надрукована 29 серпня 1967 року в районній газеті "Зоря Комунізму". Минуло рівно 50 років. В історії села це значний відрізок часу. Хотілося б висловити свою точку зору з приводу подій описаних в цьому наклепі на Церкву. В 1966 році в Аджамці було закрито церкву, яка розміщувалася в невеличкому будинку по вулиці Урожайній (Пархоменка). Влада села та району не запитала згоди у громади, а просто приїхали і розгребли собі той невеличкий скарб сільської церкви, переважно килими, доріжки, столи, стільці, скрині... Книги, ікони просто викинули надвір, закрили приміщення, от і вся процедура. Звісно книги, ікони та же дещо порозбирали по домівкам старенькі бабці. А от цю "геніальну" операцію провели тоді, коли настоятесь храму був відсутній і не знав, що вже залишився без храму і домівки, бо жив він у невеличкому будиночку на території церкви. Його теж закрили, попередньо забравши кровать, стіл, стільці. Отець Степан почав оббивати пороги всіх організацій району та області, і от щоб він не надокучав, проти нього провели низку акцій. Головне в них було виставити отця алкоголіком. На всіх заходах району і села керівники всіх рангів нагадували людям, що батюшка Степан алкоголік. При цьому скромно мовчали про свої подвиги на цьому поприщі. Я жив біля райкому Партії Аджамського району і бачив неодноразово, як конюхи розвозили партноменклатуру в стані "снопів"... Дуже добре пам'ятаю жінку - секретаря райкому, завжди в дворі матюки від неї вище другого поверху, цигарка в зубах і грубість несусвітня. Так от свої подвиги вони не бачили, як не бачив їх і Л.Юр'єв, кореспондент, який в утіху владі написав цього наклепа. До речі сам Юр'єв був великим цінителем оковитої, та і Бог відміряв йому недовгий вік. Других прізвищ я називати не буду. Просто кореспондент сам "поставив" свій підпис під цим "шедевром". Отож: батюшку насильно, принизливим способом звільнили з роботи, знеславили його, залишили громаду без церкви, без можливості хрестити дітей, відспівувати покійників, святкувати Різдво, Пасху, Трійцю, Спаса, Маковія, Покрова та ще багато свят. Отож до 1992 року, коли в Аджамці відкрили нову церкву нашим людям приходилося поневірятися по церквам інших сіл - Мошорино, Покровка, Нова Прага, Кіровоград, часто по квартирам священників, бо в Аджамці на той час велися просто облави на тих людей, які зверталися в своїх нуждах до церкви. Ці "облави" вели і райком, і сільрада, особливо директор школи, який у малечі випитував, що ті заносили на вечерю, а потім тероризував і дітей і батьків. Та повернемося до статті: читаємо - отець був на толоці. З цього бачимо, що батюшка не цурався брудної роботи, працював разом з людьми. Коли деякі горе - працівники сп'яну почали співати непристойних пісень, отець Степан зробив їм зауваження. А Юр'єв це описав так: з якої помийниці отих слів набрався... Та не з помийниці, а з Святого Писання. Читаємо далі: вернувся з похорону бех хреста, бо напився... Це одна з любимих байок воїнствующих атеїстів... напився, загубив хреста, наливав собі у шапку горілку, упав у яму на кладовищі... Наведу приклад з практики... Був у нас батюшка Олександр Харьківський. Відспівав покійника на одному з перших похоронів в Аджамці після великої перерви з 1967 року по 1992 рік. Його звісно запросили на обід, але він різко відмовився, коли я його запитав, чому, то він відповів: " Щоб не було зайвих балачок..." Але балачки селом пішли на слідуючий день: " наливав у свою шапку самогон, напився, упав у яму і загубив хреста, спав на смітнику...Ну і звісно розровсюджували ті, хто самі не пам'ятають як з поминок додому добралися. "Хазяїн" того похорону сам теж вихвалявся, як він батюшку напоїв - через рік, не доживши 40-річчя помер. Один з самих більших гріхів - хула на Бога та Церкву...Наведу ще приклад. Якось домовилися з власником кооперативу "Джерело", що він вириє колодязь на церковному подвір'ї, але просто так йому було не цікаво. Поставив умову, щоб особисто батюшка і староста побудували магазин на території кооперативу в одному з приміщень. І от взимку ми рили траншеї, заливали фундамент, виклали стіни, відштукатурили і поклеїли обої - здали під ключ. А весною замість колодязя цей пан послав батюшку при своїх підлеглих. Не минуло і року, як цього пана не стало, його власність і сам кооператив зник, як і не було. А ще лаяти допомогав один із рабів цього пана, з піною на роті, з матюками...То десь через півроку віз почав хрипіти, а ще через декілька місяців помер з діагнозом рак горла...Один з підпанків, який не знав таблички множення, відзначився тим, що прилюдно матюкав батюшку і церкву. Рівно через годину він попав у страшну аварію, пів року лежав на ростяжці, рік ще плигав на милицях, машина відновленню не підлягала. Один....один...один.Таких прикладів я міг би налічити ще з добрих 2 десятки по Аджамці. Всіх їх об'єднує одне - померли молоді та здорові... Вибачте, що так емоційно написав... І цінуйте той факт, що у нашому селі є церква. А то пройшлося б в разі потреби їхати в Кіровоград домовлятися, потім привозити батюшку з хором, а потім відвозити. Та ще багато некомфортів в зв'язку з цим. І останнє - може хто пам'ятає молодика, який скрючений плигав на милицях у 70 - 80-ті роки, то це якраз той самий менший, якого послали на церкву хреста звалити...